Тетяна Попова: Чому я закрила свій бізнес: досвід українського стартапу

Україна
 

Малому бізнесу дуже часто не дають дихати зависока вартість орендованих приміщень. Виходить так, що бізнес відкрив ти, а заробляє той, хто здав тобі в оренду 5-10 кв.м торгової площі. Саме тому в грудні 2016 року я по частинам продала свій бізнес та припинила діяльність ФОП, оформленого на моє ім’я.

Про свою власну справу я мріяла дуже давно. Перечитала море спеціалізованої літератури, історії злетів і падінь, поради відомих бізнесменів.

Перед тим, як розпочати власну справу, зробила все по-книжному. Написала бізнес-план невеличкої кофейні. В ідеалі – це мало бути місце, де дуже смачно пахне кавою, привабливий бариста з татушками на біцепсах готує найкрутішу в столиці каву. А щоб потік людей був більшим, на вихідних я планувала в кав’ярні проводити різні цікаві майстер-класи. Щось на зразок – прийшли цікавий семінар послухати, і купили багато-багато кави, тортиків та зробили мою касу втричі більшою, ніж я розраховувала.

Але, як співає в одному з кліпів гурт ТІК “життя – це процес взагалі підступний”. Ті торгові площі, які мені подобались, і більш-менш підходили для запланованої “креативної кавової кавярні”, були дуже дорогими – від 20 тисяч гривень. А ми могли собі дозволи заплатити не більше 10-ти тисяч. І загалом, бюджет стартапу обмежувався 70 000 грн – за ці гроші я мала не лише оренду перші кілька місяців проплачувати, а й купити все необхідне обладнання – барне умеблювання, термо-пот для чаю, машину для приготуваня кави, посуд і т.д.

До слова, те приміщення, яке було в моїй уяві, я так і не знайшла. Тобто знайшла, але платіж за оренду був космічним, і грошей у мене не вистачало. Тому вирішила взяти в оренду 8 квадратних метрів в одному невеличкому торговому центрі. Але там було одна умова, на яку не варто було зголошуватися (але це я зрозумію лише через рік). Нам дозволяли продавати чаї, коктейлі, смаколики, мед, конфітюри, книжки… Все, окрім кави! Адміністрація торгового центру дуже боялася, що через нас закриється інша кавова точка, що працювала неподалік.

Мені варто було ще тоді зняти рожеві окуляри, та пошукати інше місце. Натомість я вирішила, якщо каву продавати не дозволяють, я відкрию тут еко-лавку. Продаватиму мед, чаї, трави, насіння чіа (супер-корисне та дуже дороге насіння, яке, на думку деяких маркетологів, краще за червону рибу та все, що ми їли раніше).

До речі – мед у мене в магазині з’явився не випадково. Моя сім’я біля 100 років займається бджільництвом ( прадід, дід, батько – всі любителі доглядати бджіл). Я сама проходила курс по прогресивному бджільництву у Польщі. І домовилась з рідними, що вони будуть постачальниками якісного меду в мій магазин.

Отже -1 січня 2015 року на моєму магазині висіли повітряні кульки, що знаменували відкриття “Tea-&-Honey” (це вже не є рекламою, бо магазин закрили).

Перші 4 місяці я думала – що створила успішний бізнес, бо доходи магазину росли. Проте через півроку почалися перші сумніви – щось іде не так. Я не могла платити заробітну плату двом продавцям. Тому найняла одного, а замість другого працювала сама.

До речі, перші півроку зарплату я собі не платила – все зароблене йшло на маркетинг. Проте – реклама не давала ефекту. Невеликий банер, який мені дозволяли розмістити в торгівельному центрі при вході – коштував 1 000 грн на місяць. Ефекту він не давав. Хтось на нього звертав увагу, але точно це не принесло коштів більше, ніж я витратила. Для когось це до смішного маленька сума, а мені вона такою не здавалася, бо це – третина зоробітної плати найманого працівника.

Флаєри, які ми роздвали, ефекту теж не приносили. Щоб виготовити 500 штук, треба було заплатити 400 гривень за сам друк, та 100 грн за розробку дизайну. Роздавши 1000 штук листівок з обіцянкою “подарунок кожному, хто прийде і зробить покупку в магазині”, ми зрозуміли – ефекту – знову нуль. Із тисячі людей, які отримали в руки листівку, прийшли десятеро, що купили сумарно на кількасот гривень.

Через півроку, видихнувши, я подивилась на своє життя. З успішної бізнес-леді, якою я мала стати, я перетворилась у втомленого власника магазину, що балансує на нулі. До речі, сама я часто працювала за всіх. І замість продавця, і маркетолога, директора.

Коли закривала бізнес, зробила висновки із своїх помилок. У мене їх було чимало. Перше – оренда в 10 000 грн була зависокою. Друге – не варто було погоджуватися на умови, коли тобі диктують, що продавати, а що ні. Третє – мікро-бізнес може приносити прибуток, коли працює у власному приміщенні.

Дивує ставлення адміністрації торгових центрів до орендарів. Ці люди вважають, що ми заробляємо надприбутки. Навесні 2016 року на травневі свята торгівельний центр, в якому працював і наш магазин, стояв порожній. Коли ми почали вести перемовини з адміністрацією, щоб знизити вартість оренди, вони навіть чути не хотіли. І навіть скажу більше, сталася безглузда ситуація. Ми повідомили адміністрацію, що через малу кількість відвідувачів ТЦ та зависоку оренду, ми не збираємось подовжувати договір оренди та плануємо ліквідувати магазин. Тоді вони надали нам знижку в 3 000 грн. за умови, що ми лишимось до грудня 2016 р включно. Коли ми підписали документ про подовження договору оренди, знижку вони скасували. Одним словом, бізнес по-українськи.

Про те, як розпочати бізнес в Україні, написано дуже багато. І серед того всього величезна кількість інформації, яка не зовсім відповідає дійсності.

От, скажімо, один з міфів, яким лякають бізнес – проблеми з податковою. Особисто у мене складнощів не виникало. Платиш податок, періодично консультуєшся зі спеціалістами в тій же районній податковій, якщо чогось не розумієш.

Міф другий – ти можеш почати з порожнього гаманця і стати мільйонером. Не можеш і не станеш. Бо щоб заробити мільйон, треба вкласти спочатку мільйон. Поки ти думаєш, де взяти гроші на рекламу, твій конкурент, у якого ресурс був більшим, вже себе активно рекламує. А отже – має фору. Тому до фінішу добігає першим та стає переможцем.

Міф третій, що я зараз спостерігаю на кожному кроці. Стартапери-початківці переконані – зробиш гарну упаковку, і твій товар купуватимуть. Окрім гарної упаковки, твій товар має бути ондим із найдешевших, і продаватися в одному з найбільш людних місць. Тоді бізнес-модель матиме право на життя.

І, міф четвертий, який дуже вдало описав Лукас Майклайоніс. Він розповідає, що сьогодні склалася певна культура, котра романтизує стартапи. Багато молоді уявляє їх найлегшим способом розбагатіти і опинитися в розкішних лондонських ресторанах разом із такими ж, як і ти сам, товстосумами.

І наостанок скажу – після першого невдалого разу я не розчарувалася. Вже пишу бізнес-план для нового стартапу. Проте новий бізнес не буде пов’язаний з торгівлею. І я думаю над тим, щоб залучати інвесторів. Хоча, зізнаюсь чесно, поки що не до кінця розумію, де шукати інвестора. І як з ним розраховуватись, якщо на певному етапі ми зрозуміємо, що бізнес – не такий прибутковий, як ми планували.

Джерело: obozrevatel